Астрономи побудували тривимірну модель, яка показує, як йдуть від Сонця ударні хвилі, що виникають після коронального викиду маси. Для цього дослідники використовували дані чотирьох супутників ESA і NASA, повідомляється в
Під час коронального викиду маси в міжпланетний простір викидається величезна кількість речовини з верхніх шарів Сонця. Якщо потік заряджених частинок досягає Землі, в її атмосфері виникають полярні сяйва і магнітні бурі. Сьогодні відомо, що сонячні спалахи і корональні викиди можуть викликати серйозні збої в роботі електрообладнання - під час холодної війни така подія мало не призвела до виникнення конфлікту між СРСР і США. Крім того, потік заряджених частинок становить серйозну загрозу для космонавтів, тому дослідники прагнуть вивчити явища космічної погоди і навчитися якомога точніше їх моделювати.
Група дослідників під керівництвом Жуюнь-Ян Квона (Ryun-Young Kwon) з Університету Джорджа Мейсона розробила нову модель, щоб з'ясувати, як від Сонця поширюються ударні хвилі, пов'язані з корональними викидами маси. Для цього дослідники використовували дані відразу чотирьох супутників - двох однакових космічних апаратів STEREO, а також SDO і SOHO. Для своєї роботи вчені обрали дві події - перша відбулася 7 березня 2011 року, а друга - 25 лютого 2014 року.
У своєму дослідженні астрономи спиралися на дві моделі - одна описує поведінку ударної хвилі в момент народження, коли та приймає форму раковини або круасана (Graduated Cylindrical Shell), а інша описує момент активного поширення по поверхні Сонця (еліпсоїдна модель). Дослідники спробували побудувати розподіл щільності речовини під час викиду, а також вивчити геометрію ударних хвиль.
Результат роботи вчених можна подивитися на відео:
Згідно з моделлю, швидкості руху березневих і лютневих ударних хвиль сягали 2200 і 2050 кілометрів на секунду відповідно, а їхня мінімальна кутова ширина дорівнювала 192 і 252 градусам. Максимальні значення спостерігалися у найбільш виступаючої частини («носа») викиду. Крім того, щільність речовини в цій області була також максимальною, тоді як ближче до країв ударної хвилі вона падала. Також з'ясувалося, що суперкритичні області спалаху (там де число Маха більше критичного) простягаються набагато далі і «живуть» довше, ніж показували попередні вимірювання. З цього випливає, що ударні хвилі, ймовірно, відповідальні за широкий поздовжній розподіл заряджених частинок у внутрішній частині геліосфери нашого світила.
Нові дані допоможуть точніше прогнозувати поширення сонячної речовини в майбутньому і передбачити, яка кількість плазми досягне Землі. Це дозволить зробити роботу космонавтів більш безпечною, а також спрогнозувати вплив викидів на нашу планету.
Нещодавно астрономи використовували дані відразу 10 супутників, щоб відстежити шлях і динаміку коронального викиду маси від Сонця до меж Сонячної системи. Аналіз дозволив визначити основні характеристики викиду: великий кутовий розподіл при поширенні, залежність швидкості потоку частинок від відстані до Сонця, а також зміна структури магнітного поля викиду залежно від відстані до Сонця.