Кліматологи з NASA вперше експериментально підтвердили ефективність Монреальського протоколу, прийнятого в 1985 році для захисту озонового шару в атмосфері Землі. За допомогою прямих вимірювань хімічного складу атмосфери над Антарктидою вдалося встановити, що зменшення концентрації галогеновмісних газів призводить до зниження швидкості зростання озонової діри, пишуть вчені в.
У 70-ті роки XX століття в атмосфері над Антарктидою вперше була виявлена досить велика озонова діра - область виснаженого озонового шару, яка з тих пір постійно збільшувалася в розмірах. Зараз антарктична озонова діра займає близько 20 мільйонів квадратних кілометрів. Наявність озонових дір в атмосфері призводить до збільшення потоку ультрафіолетового випромінювання, що потрапляє на Землю, і небезпечно як для людини, так і для флори і фауни Землі. Тому, щоб відновити озоновий шар або хоча б уповільнити зростання озонової діри, в 1985 році був підписаний Монреальський протокол, який регулює викид найбільш небезпечних для атмосферного озону речовин, в першу чергу хлорфторвуглеців і деяких інших галогенвиробних вуглеводнів. Вчені з NASA вже відзначали, що в останні роки площа озонової діри над Антарктидою скорочується, проте в першу чергу це пов'язували зі значним збільшенням температури в Південній півкулі Землі, при цьому ефективність заходів щодо зниження антропогенного впливу на озоновий шар експериментально підтверджена не була.
Американським кліматологам Сьюзан Стрен (Susan E. Strahan) і Енн Дагласс (Anne R. Douglass) з NASA вперше вдалося пов'язати зменшення розмірів антарктичної озонової діри зі зміною хімічного складу атмосфери. Вчені проаналізували дані про хімічний склад атмосфери над Антарктидою, отримані за допомогою мікрохвильового сканування атмосферного лімба. Такі вимірювання дозволили отримати інформацію про концентрацію в атмосфері озону (O3), закису азоту (N2O) і хлороводню (HCl). За вимірами концентрації озону автори роботи визначили ступінь виснаження озонового шару, а по відношенню концентрацій закису азоту і хлороводню - падіння відносного рівня хлоровмісних газів в атмосфері. Щоб знизити можливу помилку, пов'язану з кліматичними коливання, концентрації оцінювалися за усередненими значеннями за три роки.
Виявилося, що середній рівень хлороводню атмосфері над Антарктидою з 2006 по 2015 рік впав приблизно на 220 трильйонних часток. Тобто в середньому за один рік концентрація хлору зменшувалася приблизно на 25 трильйонних часток, що становить близько 0,8 відсотка.
В цей же час спостерігалося і помітне зниження швидкості зменшення концентрації озону в атмосфері. Вченим вдалося показати однозначну кореляцію між концентраціями хлороводню і озону в атмосфері: з 2006 по 2010 рік концентрація хлору і швидкість виснаження озонового шару синхронно падали, після чого спостерігався період стабільної концентрації озону і хлору, а з 2013 концентрація хлору і швидкість втрати озону повільно зростали, але теж синхронно. Для підтвердження експериментальних спостережень, вчені також провели комп'ютерне моделювання подібної системи.
За словами авторів роботи, їх результати однозначно говорять про те, що Монреальський протокол 1985 року ефективно працює, і саме зниження викидів галогеновмісних газів в атмосферу призводить до відновлення озонового шару в атмосфері Землі. Вчені відзначають, що час життя галогеновмісних газів, небезпечних для озонового шару, становить близько 50 - 100 років, тому не варто очікувати повного зникнення озонової діри над Антарктидою раніше 2060 року.
Варто зазначити, що викид не всіх небезпечних для озонового шару газів регламентований Монреальським протоколом. Зокрема, нещодавно виявилося, що небезпеку становлять дихлорметан і дихлоретан - речовини, які утворюються в результаті роботи легкої та харчової промисловості.