Ця історія сталася років 20 тому. Якось мені зателефонувала сестра Валентина і поскаржилася, що у її чоловіка Василя вже тиждень болить спина.
До хворого приходила лікар-терапевт, але всі її призначення виявилися марні. Ніщо Василю не допомагає. Я порадила Валентині викликати невропатолога, сама ж вирішила відвідати їх під час візиту лікаря, щоб особисто почути діагноз.
Невропатолог прийшла опівдні, почала огляд. Василь постійно стогнав.
- Болі посилилися? - запитала я сестру.
Та кивнула і відповіла, що ні знеболюючі, ні таблетки, ні мазі не допомагають. Оглядаючи хворого, лікар сказала:
- Вам не здається, що на спині в області талії у нього утворився трикутник?
Мис сестрою здивовано переглянулися: що б це означало? Лікар же сказала, що хворого треба терміново госпіталізувати, оскільки діагноз, за її припущеннями, дуже недобрий. Василя забрали в лікарню.
Наступного дня ми з Валею і моїм чоловіком поїхали до лікарні, розшукали лікаря. Він вийшов до нас у коридор зі знімками в руках і сказав, що діагноз неблагополучний:
- Ми зробили магнітно-резонансну томографію хребта. Діагноз: рак. Зруйновано сьомий хребець. Хворого сьогодні ж відправляють на огляд до лікаря-вертебролога.
У палату пустили тільки Валю. Вона потім розповіла, що Василь виглядає дуже погано, весь пожовтів, під очима чорні кола. І безперервно стогне. Наступного дня вона мені зателефонувала і повідомила, що Василя перевели в іншу лікарню. Вона збиралася відвідати чоловіка і попросила, щоб я з'їздила з нею. Приїхали до лікарні. Відразу після лікарського обходу нам сказали:
- Доведеться оперувати.
Ми повернулися додому. Валя - у розпачі, оскільки лікар попередив, що не гарантує благополучного результату. Операцію призначили на четвер. Щоб все пройшло успішно, я порадила Валі замовити молебень про здоров'я в семи церквах.
Увечері наступного дня Валя мені зателефонувала і сказала, що змогла замовити молебень тільки в трьох церквах і сходила ще в жіночий монастир. Коли вона там розповіла про свою біду, їй порадили замовити спеціальний молебень: у день операції про здоров'я Василя молитиметься весь монастир.
Я порадила Валентині не турбувати чоловіка відразу після операції, адже він ще не відійде від наркозу. Ми з нею поїхали в лікарню в п'ятницю. Я чекала в приймальні, поки Валя поспілкується з лікуючим лікарем. Сестра повернулася хвилин через двадцять, розгублена.
- Що сталося? - стривожилася я.
Виявилося, коли вона увійшла в палату, побачила лежачого в ліжку Василя, а біля нього відразу трьох лікарів. Вони про щось розмовляли.
- Що, вже прооперували? - запитала Валентина.
- Ні, не оперували і оперувати не будемо, - відповів один з лікарів.
- А що тепер з ним будуть робити?
- Нічого. Будемо спостерігати.
Виявляється, за день до операції, в той самий час, коли Валентина відвідувала церкви і монастир, Василь раптом перестав стогнати і заснув. Лікарі були в подиві, оскільки до цього хворому вводили сильні знеболювальні, і вони не допомагали. А тут раптом замовк!
Вони вирішили поки не колоти знеболюючі, а на ніч просто дати таблетки. Наступного дня, коли мала відбутися операція, у Василя взагалі практично пішли болі. Провели обстеження, і виявилося, що він здоровий! Це було справжнє диво!
У лікарні Василь пробув ще десять днів. Потім його виписали додому і сказали, що тепер він буде спостерігатися у свого лікуючого лікаря за місцем проживання. На руки Валі дали виписку з медичної карти Василя, щоб той передав її лікарю.
Ми з Валею, звичайно ж, поцікавилися, що там написано. В ув'язненні стояло якесь захворювання, але не рак.
І тут я згадала, що Валентина говорила про чаклунку, яка жила в селі неподалік від батьків чоловіка. Вони з Василем не ладнали. Можливо, це вона наслала на нього недугу? А як ще пояснити цю хворобу і дивовижне від неї зцілення?
До речі, як потім розповіли сусіди чаклунки, помираючи, вона три дні в буквальному сенсі вилу, а після смерті її знайшли під ліжком - вона забилася в кут.
Загалом, на мій погляд, це одна з історій про протистояння добра і зла. І Бог, як завжди, виявився сильнішим.