З відрядження я поверталася на маршрутці, з ранку забронювавши зворотний квиток. Знала - не встигну на цю, останню, доведеться на добу поповнити ряди жителів райцентру. Виявилося, виїхати того вечора мріяла не я одна. Біля мікроавтобуса вишикувалися осіб 30. А посадкових місць - 16. Обстановка загострилася. Безбілетники нервували, благали водія «хоч стіймя» довезти до сусіднього села. Кількох бабусь той, змилостивившись, взяв - потіснилися інші пасажири.
Але водій не чарівник, автобус не гумовий... Загалом, зачинив він дверцята, завів мотор, і... мене, що сиділа попереду, аж пересмикнуло. Дама, що залишилася на узбіччі, з перекошеним від злоби обличчям вигукувала слідом кривднику прокляття: «Щоб ти не доїхав, щоб тебе з дороги струснуло...» Їхали ми мовчки. Але тиша ця - взагалі-то я не люблю, коли в маршрутці водій на всю врубає якийсь блатний шансон - цього разу напружувала. Відчувалося: некомфортно навіть тим, хто не особливо вірить у силу впливу негативних слів. На щастя, до Могильова дісталися без пригод. Кілька стареньких навіть перехрестилися - «слава богу»... А мене ще довго мучило питання: чому деякі ось так, походячи, обрушують негатив на неповинних людей? Адже селянка, яка побажала зла водієві, не могла не розуміти - у разі аварії постраждаємо ми всі... Побродивши інтернетом, з'ясувала, що ця тема хвилює багатьох. Одні наполягають - і спеціальних обрядів не треба - «якщо від усієї душі побажаєш людині зла, великі неприємності йому гарантовані». Інші застерігають: закон бумеранга ще ніхто не відміняв і зло, послане тобою, до тебе ж повернеться. Але є й треті - шукаючі в мережі способи помститися «ворогові». Так і пишуть: «Мені дуже треба проклясти людину, підкажіть справжнє заклинання!» Читаю, жахаюся. Одна справа брякнути в серцях, не подумавши, щось типу «щоб ти провалився»... Хоч раз у житті подібне, напевно, вимовляв кожен. І при цьому аж ніяк не бажав, щоб збулося. Одна моя знакомая засиделась в девках. У «нісенітницю» про вінець безшлюбності не вірить. Але якось у серцях зізналася: заважає комплекс неповноцінності, щеплений з дитинства. Не ким-небудь - рідною матір'ю. Уродка, бездарь, тебя замуж никто не возьмет, лучше бы ты вообще не родилась... Подібні слова Олена чула майже щодня... Іноді я думаю: може, вони і правда вплинули на її долю? Адже кажуть: найсильніше прокляття - материнське. Ось і завідувач кафедри суспільних дисциплін і права, доктор філологічних наук, професор Бобруйського філіалу БГЕУ Олексій Ненадовець це підтверджує. А вже подібних історій він вивчив чимало. Свого часу навіть книгу написав про проклятих словом. Згадав: одна наша землячка, міцно осмикнувши на сина, який любив ганяти на мотоциклі, одного разу вигукнула йому слідом: мовляв, щоб ти вже наїздився, голову собі розбив... Хлопець розбився насмерть того ж вечора... Подібні приклади, на жаль, не поодинокі. До речі, Олексій Михайлович зізнався: їх теж одного разу прокляла селянка. Автобус, в якому він їхав, мало не навернувся в кювет - одне за іншим «вистрілювали» колеса... Пахне містикою? Можливо. Але руйнівну дію прокльонів досліджували й інші вчені. Доктор біології, член Академії медико-технічних наук, член Нью-Йоркської академії наук Гаряєв провів безліч експериментів. Те, що вийшло, повалило в шок. Навіть рослини, на яких обрушили міць лайливих слів, гинули на очах. Ті, які вижили, перетворилися на виродків. Вчені зафіксували: сила впливу негативу була порівнянна з опроміненням в 40 тисяч рентген! І зробили висновок: генетичний апарат будь-якої живої істоти - людини, тварини, рослини - працює за одними законами, стало бути, наш організм також страждає від чужих прокльонів. Моторошно, звичайно. Але ж можна якось захиститися від тих, хто посилає тобі в спину прокляття? Ненадовець радить ніколи не вступати в конфлікт з такою людиною і навіть в думках не відповідати тією ж монетою. Ще краще - сходити в храм, помолитися, запалити свічки... Благе слово, кажуть, не гірше пігулок лікує. Гаряєву вдалося зцілити пшеницю, на яку він спершу обрушив велику дозу прокльонів. Всього-то і треба їй було для життя і зростання - благословення, щирі, теплі, слова, що йдуть від серця. У те, що слово - не горобець, може бути і згубним, і цілющим, свято вірили ще наші далекі предки. У глибині душі і ми розуміємо це. Шкода тільки, в кругообігу справ і пристрастей часто забуваємо цю банальну істину.