Дитина-вовк з Аверона
Вперше його помітили в 1797 році у віддаленому районі Франції. На вигляд дитині було років дев'ять. Пізніше, того ж року, селянам вдалося зловити його, але хлопчик-вовк знайшов вихід із сараю і втік до свого рідного лісу. Через трохи більше року Віктор - так його стали називати - знову був спійманий і, недовго думаючи, втік на волю. Пошуки тривали всю зиму (навіщо це було потрібно селянам - вже інше питання), але Віктора так і не знайшли.
Однак у 1800 році дитину-вовк знову спіймали поблизу Ла-Басіна і тут вже втекти не вдалося. Віктора обстежив П'єр-Жозеф Бонатер, який написав пізніше наукову працю «Історичні нотатки про дикуна з Аверона».
Спостереження за хлопчиком-вовком дало дивовижні результати. Як і всі діти-вовки, Віктор був дратівливий, спав днем і видавав дивні звуки замість мови. Шкіра хлопчика була не чутлива до болю, він міг витягати з вогню голими руками палаючі поліна. Нюх теж був унікальним. Він абсолютно не відчував деяких запахів, навіть якщо предмет підносили до самого його носа. Дивовижний слух перевіряли в експериментах. Хлопчик не здригався, коли поруч з ним стріляли з гармати, але реагував на дуже слабкі звуки, здригався на звук кроків, на легкий хруст гілки і будь-якому легкому шороху. Хлопчик був мало сприйнятливий до холоду, навіть у холодні зими ночував у лісі голим і легко міг там себе прогодувати. Хлопчик засипав, як по режиму, з настанням перших сутінків і прокидався з першими променями сонця. Він не міг зрозуміти, що бачить у дзеркалі своє відображення, але любив дивитися на відображення в спокійній воді ставка. Ночами він зачаровано дивився на місяць. Він не міг відрізнити звуки музики і не розрізняв людський голос від інших звуків. Його не цікавили однолітки, їхні ігри та іграшки. Він байдужо розпалював багаття з отриманих дерев'яних іграшок, і, ще, він не вмів посміхатися. Для людського життя він був дебілом, людські стосунки давалися йому насилу. Навіть мавпа пристосовується краще до суспільства людей, ніж це дитя людське. Серед людей, при Паризькому інституті глухонімих, Віктор прожив 40 років, виконуючи просту роботу по дому, але так і не навчився говорити.