Ми постійно переконуємося в тому, що будь-який ізольований прояв комунікативної поведінки «» витягує «» за собою цілий спектр інших, пов'язаних між собою; голос і погляд пов'язані з тілом і простором, «» верх «» - з низом «», манера рухатися - з манерою думати... Важко навіть знайти у людини хоч що-небудь, що існувало б саме по собі. Тому звичайний (але докладний!), який ніби не претендує, як би нікуди не веде, чисто «» анатомічний «» опис може пролити світло і на досить глибокі властивості людської душі. Потрібно тільки запастися терпінням і не поспішати зі своїми висновками і оцінками, а довше дивитися і слухати...
Ось молода пані, яка виглядає ще молодшою. Судячи з усього, вона буде перетворюватися на літню жінку прямо з дівчинки, минаючи так званий «» квітучий середній вік «». Її голос - мабуть, його хочеться назвати "" голоском "- досить високий, чистий, на свій лад музичний; холоднуватий «» скляний «» тембр, стримане інтонування. Не покидає відчуття, що голос напружений і «» завищений «», як би насильно загнаний у верхню частину свого природного діапазону.
Впадає в очі своєрідна посадка голови: пряменша шия витягнута, плечі опущені, обличчя схильне набік і трохи «» заморожене «», з готовою мімічною маскою ввічливої уваги (піднесені брови, підібраний рот у віддаленій подобі посмішки, не надто пильний погляд, який, як з'ясовується, досить багато чого помічає)момент швидкої, схвильованої мови обличчя мімічно майже не змінюється, зате стає помітно, що дихання дуже «» дрібне «», його весь час як би не вистачає, короткі різкі вдихи набігають один на інший, а хорошого видиху немає. Виникає враження судомності, деякої «» підпертості «» дихання, зім'ятості нормального його циклу.
Жесту, як такого, не існує: руки найчастіше замкнуті самі на себе і нерухомі (на колінах) або тримають «» корисні «» предмети: ручку, зошит; якщо ж за них несподівано потягнути, то виявиться, що вони сильно напружені і насилу можуть розчепитися. Якщо вихитритися і все-таки спровокувати якусь жестикуляцію, то стає помітно, що долоню практично не буває відкритою, «що» бере «» або «» дає «»; рухи пальців, швидше, щось відкидають від себе, різко вказують, можуть на мить питально застигнути - і скоріше повернутися в положення фіксованого напівкулачка. Лікті зазвичай або притиснуті до тіла, або злегка відставлені, як би неспокійні - так тримає руки людина в натовпі, коли не хоче, щоб її штовхали.
Походка, як не дивно при такій тілесній крихкості, досить галаслива, топаюча. При найближчому розгляді виявляється, що нога ставиться дуже твердо і зі своєрідним відштовхуванням вгору (так ставляться, скажімо, копитця невеликих тварин на кшталт кіз або антилоп). Шажок вкорочений, немов економиться; ноги при цьому «» частять «», від чого посилюється враження «» копитності «», дробності і відсутності зв'язку із землею або підлогою.
Як і зазвичай, в манері поведінки «» технічна «» густо переплетена з «» змістовним «»; висловити ці зв'язки безпосередньо, словами не просто важко, а повною мірою і неможливо: вони стають грубими і натягнуті. (Невидима, але існуюча "нитка" ", про яку йшлося в першій частині!) Реальність і характер цих зв'язків можна спробувати висловити, описавши скільки-то особливостей і проблем різної властивості, властивих тій же самій людині: тоді безсумнівний внутрішній резонанс між проявами різного рівня стає чутним, хоча на нього і не завжди можна «» показати пальцем «». Отже, молода дама зі скляним голоском...
- не хоче і навіть боїться поповнити, хоча її вага явно менше так званого «» нормального «»; власна крихкість, «безтілесність» нею явно оберігаються і цінуються;
- любить холод, «» свіже повітря «» і взагалі все, що нагадує про заморозки, відкриту кватирку тощо. Замерзнувши, анітрохи не страждає - зате від спеки або просто тепла мучиться і ховається (напрошується аналогія зі Снігуронькою, яка «» не знає любові зовсім, в її холодному серці ні іскри немає згубного почуття «», і т. п., - вірна, хоча, звичайно, прямо з «» холодолюбивості «» не виводиться);
- зробила вибір між «» високим «» і «» низьким «» - і, звичайно, не на користь останнього. Це стосується і звуків, і розташування в просторі, і - асоціативно - кольорів (любить блакитний, блідо-зелений, бузковий, рожевий... кольори "чисті і прозорі" ", що добре підходять для маленьких дівчаток або доглянутих стареньких). Все, що віддає "" земним "", "органікою" ", викликає огиду. Її може затошнити від запаху смаженої риби або дотику до чиєїсь вологої долоні. Побоюється тварин - хоча менше, ніж людей (чоловіків особливо - «грубі тварини»);
- переконала себе в «» об'єктивній «», «» фізіологічній «» - тобто, нездоланній і від неї не залежній - асексуальності. Втрата контролю, «» зібраності «» - раз; фізичний контакт з іншою людиною - два; можливість такого результату, як вагітність - три (а як же крихкість і безтелісність?). Загалом, якщо «брудне» - необхідна частина життя, нехай краще не буде життя. Виразний присмак стерильності (в будь-якому сенсі, в міркуваннях, поведінці, оцінках);
- вона, як і слід було очікувати, не любить своє тіло, особливо корпус і ноги - йв поставі, і в походці видно прагнення витягнутися вгору, підстрибнути або злетіти, не стикатися з опорою, «» відірвати голову від тіла «» (витягнута напружена шия) - коротше, відокремити «» високе «» в буквальному сенсі від «» низького «». Завищений голос - одночасно «» технічний «» продукт і безпосереднє оформлення цієї установки. У ставленні до свого фізичного вигляду зворушливо вірна еталонам краси, які мучать дівчаток-підлітків: лебедина шия, величезні очі, точений носик та інші атрибути мультиплікаційної принцеси (яка, ясна річ, не їсть, не п'є, не пітніє, не покривається веснушками і ще багато чого не робить);
- вона в усіх сферах життя теж оточена міражами «» досконалості «». У поведінці цьому відповідає манерність і відсутність будь-якої спонтанності - «» дитячі «» штрихи це, швидше, стилізація, рід жеманства. У більш ґрунтовних життєвих справах та ж "п'єса" "багаторазово розігрується через відмову від початківців було спроб якось реалізувати себе, тому що" "як треба все одно не виходить" ". Кілька придбаних утворень не використовуються, знайомства не підтримуються, меблі не купуються тощо. Нічого не може дозріти і закінчитися, перейшовши в якусь нову якість;
- вона до крайності сувора в оцінках (особливо моральних): кожна недосконалість непростима, помилки оточуючих ретельно зважуються, відносини зазвичай закінчуються розчаруванням в людині, яка виявилася, як не дивно, «» нестерильною «».
Історію «» резонуючих «» між собою особливостей і проблем можна було б продовжувати: в неї неминуче вплелися б стосунки з реальними людьми, події (іноді дуже давні), сни і фантазії, фізичні нездужання і багато ще. В цілому очевидна необхідність серйозної, тривалої і, швидше за все, індивідуальної психологічної корекції, що йде за рамки зовнішніх проявів - але відштовхується в якомусь початковому моменті саме від них. Як далеко може завести уважний розгляд зв'язку тіла і голосу!
Поговоримо ще про одну хорошу людину (саме так багато хто називає героя нашого прикладу). Зазвичай додаючи: але... У чому справа і причому тут "почерк" ", тіло та інші улюблені авторами" "дрібниці" "? Для відповіді знову доведеться заглибитися в деталі портрета і, в якійсь мірі, біографії - і знову ми сподіваємося побачити, як легко і міцно все це зшито невидимою ниткою.
Отже, портрет. Почати його цього разу доречно з манери говорити, тому що мова, «» говоріння «» - рідна стихія нашого героя. Розмовляти з ним - сутня насолода. Таке відчуття розуміння з півслова, резонансу, виняткової ненав'язливості! Якщо потрібно прояснити, перевірити свої ще не до кінця оформилися або спірні думки, то зі співрозмовником просто пощастило. А от якщо потрібно щось разом вирішити або хоча б почути щось певне - думку, бажання, намір - тоді важко. Розмова в'язне, не клеїться: "" з одного боку, з іншого боку "", "це неоднозначно" ". У діалозі не дуже помітно, а в розгорнутому "" авторському "мовленні вражає велика кількість вступних обертів, що розмивають визначеність сказаного. Загалом-то, мабуть, це все ж таки... в деякому роді, можливо, і не зовсім...
- якщо, ловлячи на слові, повернути його до сказаного, він не погодиться: було сказано не це (дійсно, в деякому роді, не зовсім це...). У суперечці така властивість перетворюється на підступну зброю - противника "не вчепиш" ", тому що в кожній фразі залишено кілька лазівок для хитрого маневру, смисли двояться, предмет розмови розмивається. Ця іронія, ці підтексти, які чарівні, коли бесіда сама по собі - витвір мистецтва, в інших жанрах можуть довести партнера до білого каління. (Ну що ж, мабуть, це його проблеми... хоча... тощо);
- одягнений у щось м'яке, сірувато-коричневато-якесь. Одяг на кшталт вільної другої шкурки. Не виносить яскравого, жорсткого і занадто помітного - одягається як би «ніяк», але якісно. Якщо уважно розглянути, як він сидить, то стає помітно, що всі його пози побудовані як система напівоборотів, ракурсів близько 3/4. Кутові положення голови, плечей, рук і всього іншого постійно злегка зміщуються один відносно одного, тому при одній і тій же (як би одній і тій же) позі - в кріслі, нога на ногу, голова злегка схильна до плеча - можливі десятки варіантів то більшої, то меншої зверненості до партнера. Жести теж м'які, різноманітні; за ними теж важко встежити, оскільки їх багато, а відмінності невеликі. Жестикулюючи, ніколи не «» відпускає «» руки далеко від себе, але і притиснутими їх теж не побачиш - вони, швидше, м'яко підібрані, причому до співрозмовника ніколи не буває повернута відкрита долоня, більше показується куп'ястя;
- якщо згадувати про «» бульбашок «» особистого простору, то у нашого героя - добре обжитий «» бульбашка «», в якому є ще як би свої шари, і гостре відчуття його меж. На рівні змісту спілкування цьому відповідає "обов'язкова програма" "з нейтральних, світських тем, розмова навколо так близько. Несподіване (передчасне) «» пряме попадання «» в значиму тему сприймається так само болісно, як якби хтось різко, минаючи всі проміжні умовності, вторгся в «» його «» простір - наприклад, якби гість, не потоптавшись біля книжкових полиць, не сказавши всіх належних люб'язностей господарю, прямо пройшов у кімнату, всівся в його улюблене крісло і став пити чай з чай;
- носить окуляри, хоча короткозорість дуже маленька, можна було б у якихось випадках і обійтися; час від часу відпускає невелику «» чеховську «» борідку. Важко судити з визначеністю, але, схоже, це відповідає двом його особливостям: потреби в деякій стилізації всього на світі (і себе, звичайно) - і потреби трошки сховатися. Втім, хіба це не одне й те саме?
- важко переносить уважний погляд в обличчя, навіть дуже доброзичливий, навіть люблячий. Його власна манера дивитися створює враження відстороненості, присутності в ситуації наполовину: погляд як би повисає в повітрі, трохи не діставшись до обличчя співрозмовника; погляд - хмарко, є і ні, поруч і не зі мною, не тут. (Останню фразу нашому герою неодноразово доводилося чути від розгніваних жінок, які намагаються з'ясувати стосунки. Нещасні зазвичай не розуміли, що для нього це - докір у самій суті відносин з ким би то не було);
- любить кішок ("" не так зобов'язують, як собаки "). З тими, хто до нього по-справжньому прив'язаний, буває досить противним і сам це визнає. Примхи, прискіплива критика, несподіване відчуження в самих, здавалося б, «» теплих «» ситуаціях. Десь глибоко завжди трохи ображений. Заплутані, нелегкі стосунки з тими, з ким вони вимушено близькі: з батьками, дружиною, підростаючим сином. Засмучений і роздратований тим, що «» всі чогось хочуть, пристають, смикають «», а він відчуває, що не може їм «» цього «» дати. Однак дивним чином потребує такого смикання і, якщо воно відсутнє, починає його сам «» забезпечувати «»;
- коли стосунки з кимось набувають визначеності, доводиться з них виплутуватися, партнери (друзі, жінки, колеги, співавтор) незадоволені, називають його різними неприємними словами, від "" нерішучості "" до "зради" ". Закиди, невдоволення, піджаті губи, почуття провини (своєї) і нерозуміння (їх), догляди і повернення, дзвінки по телефону невідомо навіщо - ніби щоб перевірити, до кінця в тобі розчарувалися чи ще ні - і наростаюча з роками впевненість, що змінити нічого не можна, все так і буде існувати в напівпідвішеному, що не відбувся і саме тому викликає якісь надії. Рятується «філософським» (по можливості безпристрасним і дещо цинічним) поглядом на речі, хоча і його, як все на світі, не може прийняти безповоротно;
- прекрасно розуміє і аналізує те, що вже сталося, в тому числі і з ним самим, - ніби дивиться фільм з власною участю. (Роль тонкого, компетентного критика взагалі одна з улюблених). Цікаво, що серед захоплень, а їх було чимало, майже все пов'язано з «» відображеннями «» - з чимось, умовно кажучи, вторинним: в дитинстві колекції, пізніше - платівки, фотографія, кіно, останнім часом - відео. До речі, не любить театр, і якраз за те, за що його люблять інші - за сіюсекундність переживання, неможливість «» перемотати плівку «» назад. Можна сказати, що його стихія - це різного роду знаки і символи, тобто знову-таки відображення. Наприклад, відмінно грає в шахи, в карти, взагалі в ігри «» з правилами «»; легко і охоче вчить мови; добре і швидко складає всякого роду огляди, реферує; нарешті, чудово ладнає з комп'ютером.
Зовсім трохи утрируючи, можна сказати, що для нього щось стає по-справжньому реальним тільки перейшовши в іншу якість: ставши картинкою, міркуванням, анекдотом, формулою, спогадом. Тільки в цій «» реальності другого порядку «» йому дихається вільно: вона не виходить з-під контролю і не вимагає від нього неможливого.
У безпосередньому спілкуванні орієнтується на культурну норму, ритуал - і на слідування за партнером. Все - "в тон" ", все здається таким природним - тобто, якщо вдуматися, схожим на своє; різним людям спілкуватися з ним легко саме тому: нічого долати. Ось звідки ілюзія «» спорідненої душі «», і мимовільний обман, і всі наступні ускладнення.
Поведінка спрямована на те, щоб створити і утримати потрібну дистанцію, бути і учасником, і спостерігачем власного спілкування - і «» книгою «», і «» читачем «». У давній домашній історії такої людини часто звучить тема довгого і болісного сумніву в тому, що він любимо батьками, гіркий страх бути відкинутим. І, звичайно, досвід компромісу як засобу емоційного «» виживання «», і все механізм відсторонення від власних переживань, приміщення їх «» в рамочку «»...
Конкретна людина, описана в прикладі, на сьогоднішній день професійної психологічної допомоги не особливо потребує. Втім, якщо в його колі це вже прийнято... то, може бути... «» зрештою, це навіть цікаво «»... До зустрічі!