Одна з найжорстокіших наглядачок Аушвіца катувала жінок і відправляла їх у газову камеру. Ірма Грезе вибирала найчастіше красивих, тих, хто міг скласти їй конкуренцію. Ця жінка стала нічним кошмаром для бранців, які вижили після війни.
Непросте дитинство Ірми Грезе
Звернемося до біографії Ірми Грезі. Можливо, там вдасться знайти коріння її жорстокості та озлобленості. Вона була однією з п'яти дітей у сім'ї Берти і Альфреда Грєзі. Сім'я була неблагополучна: коли Ірмі було тринадцять, її мати наклала на себе руки, випивши соляну кислоту, - вона дізналася, що чоловік зраджує їй. Через два роки майбутня наглядачка кинула школу, прониклася нацистською ідеологією і стала лютою активісткою Гітлерюгенда.
Ангел смерті в СС
Деякий час юна Ірма Грезе шукала своє покликання - вона недовго пропрацювала помічницею медсестри в есесівському санаторії Хоенліхен, але це місце було для діяльності Ірми занадто нудним. І в 18 років Грізе вступила в жіночий допоміжний підрозділ СС і переїхала на жіночу тренувальну базу поруч з Равенсбрюком - жіночим концентраційним табором. Після підготовки Грізе залишилася волонтером у таборі і дуже скоро отримала пост наглядачки, а трохи пізніше її перевели в Аушвіц-Біркенау. В Освенцимі Ірма грізі стала наглядачкою.
Репутація садистки і німфоманки міцно закріпилася за Ірмою Грезе в Освенцімі через її пристрасть до тортури м. Вона мучила ув'язнених, штовхала їх своїми дотепними черевиками, труїла жінок голодними собаками і змушувала тримати над головами важкі камені, поки руки не пронизало від болю.
На цьому фото Ірма Грезе стоїть поруч з Йозефом Крамером, комендантом нацистського концентраційного табору Берген-Бельзе. Наприклад, колишня наглядачка разом з ним та іншими працівниками концтабору постала перед судом, який отримав назву «Бельзенський процес». На ньому і винесли рішення про страту ангела смерті Ірми Грезе.
Замість уніформи ангел смерті Грізе носила обтягуючий блакитний жакет, і навіть хлист у неї був з перловою інкрустацією. Її рафінована зовнішність теж була свого роду тортурою для брудних, одягнених в одні лахміття в'язнів концентраційного табору. Ув'язнена Ольга Ленгель, чиї діти загинули в газових камерах, у своїх мемуарах «П'ять димових труб» писала, що саме Ірма Грезе не тільки катувала, але і займалася відбором жінок для газових камер (так ніколи не говорили - воліли евфемізм «спеціальне лікування») і для медичних експериментів доктора Менгеле.
При цьому вибір її падав аж ніяк не на слабких і «марних» в'язнів, а на найкрасивіших - тих, хто міг би потягатися з привабливістю самої Грезі. Ленгель згадувала, що в Ірми були коханці серед есесівців, включаючи нацистського злочинця Йозефа Менгеле.
Фото Ірми Грезе було зроблено під час Бельзенського процесу. На момент прибуття британської армії в концтаборі перебували близько 60 тис. вцілілих і понад 10 тис. загиблих в'язнів. Наглядачів, у тому числі Ірму, змусили копати для своїх жертв братські могили. Грезе опинилася в числі 47 наглядачів, які не бажали здаватися без опору.
Найдивовижніше при цьому, що знаходилися дівчата, яким, з якихось загадкових причин, Ірма симпатизувала. Це були члени табірного оркестру, які, крім усього іншого, розважали своєю музикою та есесівців. У самому існуванні такого оркестру було щось макабричне, якась чорна іронія. Одна з його учасниць Іветт Леннон згадує, як захворіла її сестра і їй довелося особисто звернутися за допомогою до ангела смерті - Ірми. І несподівано наглядачка висловила співчуття, знайшла Іветт місце на кухні і подарувала її сестрі додатковий пайок, щоб та могла стати на ноги.
Страта
У 1945 році Ірма попросила перевести її в концтабір Берген-Бельзен, там же через місяць її взяли в полон англійці. На Бельзенському процесі Ірму разом з іншими працівниками табору засудили до повішення. Колишня наглядачка ні на секунду не засумнівалася в своїй правоті, в правильності свого вибору. Вночі, напередодні страти, вона голосно співала нацистські пісні, а до шибениці йшла, не здригнувшись. Коли на її шию накинули мотузку, вона різко скомандувала: «Scnheller!» («Швидше!»). Ангел смерті Ірма Грезе знайшла свою загибель у 22 роки.
Матеріал був вперше опублікований у виданні «Новий осередок»