Найперші підозри щодо наявності синдрому Жильбера можуть виникнути у людей, вік яких варіює в межах дванадцяти до тридцяти років у тому випадку, якщо у них час від часу відзначаються ознаки жовтяниці різної інтенсивності. Даного роду ознаки жовтяниці найчастіше дають про себе знати в результаті зневоднення організму, надмірних фізичних або емоційних навантажень, на тлі менструації, неправильного харчування, інфекційного процесу і так далі. Особливу увагу в даному випадку варто приділити не тільки віку хворого, але ще й його підлозі, а також наявності таких же ознак у когось із близьких родичів. Не варто забувати про те, що ця патологія передається у спадок. Які лабораторні методи діагностики синдрому Жильбера? Почнемо із загального аналізу крові. Цей метод дослідження використовується частіше за всі інші. При наявності даної патології цілком можливе збільшення рівня гемоглобіну більше 160 г/л, розвиток ретикулоцитозу, а також зменшення осмотичної стійкості еритроцитів. Крім загального аналізу крові використовується також біохімічний аналіз крові. Явною ознакою цієї патології прийнято вважати некон'юговану гіпербілірубінемію, що супроводжується переважанням непрямої фракції. Кількість прямого білірубіну в таких випадках становить менше двадцяти відсотків. У сироватки крові хворих цим синдромом відзначається 2-5 мг/дл білірубіну. Часом його кількість досягає 6 мг/дл. Особливо часто таке збільшення відзначається в момент інфекційних патологій, в результаті травм або надмірного вживання спиртних напоїв. У нормальному стані рівень даного пігменту не повинен перевищувати 3 мг/дл. Відразу ж звернемо увагу читачів на той факт, що не завжди при даному захворюванні відзначаються різкі стрибки збільшення рівня білірубіну. Деколи може позначатися також надмірна активність лужної фосфатази. За допомогою біохімічного аналізу крові вдається встановити також кількість загального білка, холестерину, білкових фракцій тощо. При цьому захворюванні активність лактатдегідрогенази залишається в нормі. Генетичне тестування - ще один метод діагностики синдрому Жильбера. В даному випадку використовується метод полімеразної ланцюгової реакції. За допомогою ультразвукової холецистографії вдається встановити дискінезію жовчного міхура. Відразу ж відзначимо, що приблизно в тридцяти відсотках випадків жовчний міхур продовжує працювати в своєму нормальному режимі. Дуоденальне зондування допомагає встановити зміни біохімічного складу жовчі, що відзначаються при розвитку даної патології. Біопсія печінки необхідна тільки в тих випадках, коли перераховані вище методи дослідження не дають можливості поставити воістину точний діагноз. Проводиться печінкова біопсія через шкіру. При цьому синдромі у хворих відзначається збільшення числа гранулоцитів у печінці, мікроскопічні тромби в жовчних протоках, скупчення лімфоцитів, набряклість і деякі інші зміни. Які саме дослідження потрібно буде пройти, Ви зможете дізнатися на консультації лікаря.
COM_SPPAGEBUILDER_NO_ITEMS_FOUND