Прийом блокаторів гістамінових рецепторів знижує м'язову перфузію, показники газообміну і активність мітохондріальних ферментів після вправ, з'ясували вчені з Бельгії та Данії. Вони дійшли висновку, що H1/H2-гістамінові рецептори можуть відігравати важливу роль в адаптації до фізичних навантажень і їх позитивному ефекті на метаболізм. Стаття опублікована в
Фізичні вправи позитивно впливають як на метаболізм всього організму, так і локально, запускаючи адаптивні процеси в м'язах - збільшення перфузії і зміна функції мітохондрій. Фізичні навантаження широко рекомендуються людям різного віку, але багато молекулярних механізмів, що лежать в основі позитивного впливу тренувань на серцево-судинну систему і м'язи, невідомі.
Гістамінові рецептори широко поширені в скелетних м'язах. Хоча вивчення гістамінових рецепторів зазвичай зосереджено на алергічних реакціях, запаленні та шлунковій секреції, в останні роки почали з'являтися дослідження про роль блокади H1/H2-гістамінових рецепторів в адаптації до фізичного навантаження: гістамінові рецептори брали участь у регулюванні інтерстиційних рівнів глюкози в м'язах після вправ. Описані також і ефекти блокади гістамінових рецепторів на рівні експресій генів після фізичних вправ. Гени, експресія яких змінюється після вправ, відповідають за запальні, судинні та метаболічні функції клітин.
Групи дослідників з Бельгії і Данії під керівництвом Віма Дерейва (Wim Derave) вивчили вплив блокади гістамінових рецепторів на ефекти від фізичних навантажень. У дослідженні короткочасного ефекту тренувань брали участь вісім осіб, у вивченні довготривалого - двадцять осіб. Дослідження короткочасних тренувань проводилося в два дні: з блокуванням гістамінових рецепторів і без блокування. Для вивчення впливу антигістамінних препаратів на регулярні тренування випробовуваних розділили на групу плацебо і на групу, що отримувала антигістамінні речовини. Дослідження було подвійним сліпим, тобто ні випробовуваним, ні дослідникам не була відома приналежність до певної групи. Учасники займалися вправами протягом 6 тижнів. Для блокади гістамінових рецепторів в обох частинах експерименту використовувалися 540 міліграм фексофенадину і 300 міліграм ранітидину або 40 міліграм прізвища.
До, після і під час вправ учасникам вимірювали кров'яний тиск, пульс і показники газообміну. Потім випробовувані виконували вправи на велотренажері. До і після дослідження учасникам проводили тест толерантності до глюкози, а також вимірювали перфузію в правій стегновій артерії методом допплерометрії. Наприкінці експерименту в учасників взяли біопсію м'яза потім лизували біоптати і виміряли активність ферментів за допомогою флуорометрії. Вибірку перевіряли на гомогенність і нормальність за допомогою критерію Левена і Шапіро-Вілкса. Для аналізу різниці до/після експерименту застосовувався t-критерій Стьюдента, а в разі ненормального розподілу - критерій Уілкоксона. Результати вважали значущими при (p < 0.05).
М'язова перфузія після короткострокових вправ виявилася меншою на 35% при використанні антигістамінних препаратів порівняно з використанням плацебо. При цьому антигістамінні препарати не мали значущого впливу на серцеві скорочення і тиск.
Показники газообміну - GET і RCP - після 6 тижнів вправ збільшилися в обох групах, але в групі плацебо це збільшення було значно більше (+ 22 і + 19% проти + 11 і + 6%). Активність м'язової цитрат синтази збільшилася на 33% в групі контролю і на 14% в групі антигістамінних препаратів. У групі контролю також збільшилася активність мітохондріальної супероксиддисмутази 2 (+ 56%), збільшення в групі антигістамінних препаратів не було таким явним (+ 18%).
Вчені також відзначили різницю в результатах тесту на толерантність до глюкози: у групи плацебо після систематичних вправ зменшилися загальні рівні глюкози та інсуліну при проведенні цього тесту (‑ 11% і ‑ 30% відповідно), але цього не сталося у групи, що отримувала антигістамінні препарати (+ 1 і − 3%).
Дослідники зробили висновок, що передача сигналу через H1/H2-гістамінові рецептори важлива для позитивного впливу фізичних вправ на адаптацію до аеробних навантажень, глікемічний контроль і м'язову перфузію, хоча багато молекулярних механізмів і взаємодії ще належить зрозуміти. Вчені також використовували невелику вибірку, тому необхідні подальші дослідження в даній області.
Фізичні вправи здатні попереджати втрату м'язової маси, слабкість і дисфункцію м'язів, викликану хронічним запаленням. Такого висновку дійшли американські вчені. Вони впливали цитокіном інтерферон-гамма на м'язові пучки, а потім перевіряли, чи є зміни в їх структурі, біохімічних і функціональних властивостях і у виділенні сигнальних молекул цитокінів.