Ганс Юрген Айзенк
Ганс Юрген Айзенк дав своє бачення і визначення естраверсії, відмінне як від поняття, введеного Карлом Юнгом, так і від поширеного в психіатрії Карлом Леонгардом. По Айзенку,
Типовий екстраверт - особистість товариська, спрямована на розвиток контактів зовні, широке коло знайомств. Добродушний, весел, безтурботний і оптимістичний. Для нього типова імпульсивність, запальність, дії під дією моменту. воліє діяти, має схильність до агресивності. Оптимістичний, суворий контроль вчинків не проявляє, схильний до ризику.
Типовий інтроверт - людина спокійна, сором'язлива, схильна до самоаналізу, навіть замкнута. Стриманий, віддалений від усіх, крім близьких людей. Серйозно ставиться до прийняття рішень, схильний планувати і обдумувати дії заздалегідь, а не віддаватися раптовим спонуканням. Любить порядок у всьому, високо цінує моральні норми. Свої почуття контролює, його складно вивести з себе. Схильний до песимізму.
Наукова база та історія питання
Спочатку Айзенк інтерпретував екстраверсію-інтроверсію на основі співвідношення процесів збудження і гальмування: для екстравертів характерні повільне формування збудження, його слабкість і швидке формування реактивного гальмування, його сила і стійкість, для інтровертів же - швидке формування збудження, його сила (це пов'язано з кращою освітою у них умовних рефлексів та їх навчанням) і повільне формування реактивного гальмування, слабкість і мала стійкість. Що ж стосується нейротизму, то Айзенк вважав, що невротичні симптоми являють собою умовні рефлекси, а поведінка, що являє собою уникнення умовно-рефлекторного подразника (сигналу небезпеки) і усуває тим самим тривожність, є самоцінною.
Необхідно відзначити, що Айзенк переосмислив терміни екстраверт і інтроверт, введені К. Г.Юнгом - спочатку вони мали інший зміст. Згідно К. Юнгу, екстраверсія проявляється в спрямованості лібідо людини на зовнішній світ, в тому, що екстраверт надає перевагу соціальним і практичним аспектам життя, операціям з реальними зовнішніми об'єктами, а інтроверт надає перевагу зануренням у світ уяви та роздумів. Дивись Інтроверсія - Екстраверсія по Юнгу
У роботі «Біологічні основи індивідуальності» («The Biological Basis of Personality», Spriengfield, 1967) Айзенк запропонував уже наступну інтерпретацію цих двох особистісних факторів: високий ступінь інтроверсії відповідає зниженню порогу активації ретикулярної формації, тому інтроверти відчувають більш високе збудження у відповідь на екстероцептивні подразники, а високий ступінь нейротизму відповідає зниженню порогу активації лімбічної системи, тому у них підвищена емоційна реактивність у відповідь на події у внутрішньому середовищі організму, зокрема, на коливання потреб. У результаті подальших досліджень із застосуванням факторного аналізу Айзенк сформулював «трифакторну теорію особистості».
Ця теорія спирається на визначення риси особистості як способу поведінки в певних життєвих областях: на нижчому рівні аналізу розглядаються ізольовані акти в специфічних ситуаціях (наприклад, манера вступати в розмову з незнайомою людиною); на другому рівні - часто повторюється, звична поведінка в змістовно схожих життєвих ситуаціях, це - звичайні реакції, що діагностуються як поверхневі риси; на третьому рівні аналізу виявляється, що повторювані форми поведінки можуть об'єднуватися в деякі змістовно однозначно визначені комплекси, фактори першого порядку (звичайність бувати в компанії, тенденція активно вступати в розмову тощо дають підстави постулювати наявність такої риси як загальність); нарешті, на четвертому рівні аналізу змістовно певні комплекси самі об'єднуються у фактори другого порядку, або типи, що не мають явного поведінкового виразу (загальність корелює з фізичною активністю, чуйністю, пластичністю тощо), але заснованих на біологічних характеристиках. На рівні факторів другого порядку Айзенк виділив три особистісних виміри: психотизм (P), екстраверсію (E) і нейротизм (N), які розглядає як генетично обумовлені активністю ЦНС, що свідчить про їхній статус рис темпераменту.
У величезному числі прикладних досліджень, які Айзенк провів для доказу своєї теорії, найчастіше разом з фахівцями у відповідних областях, була показана важливість відмінностей за цими факторами в статистиці злочинності, при душевних захворюваннях, в схильності до нещасних випадків, у виборі професій, у вираженості рівня досягнень, у спорті, в сексуальній поведінці тощо. Так, зокрема, було показано, що за факторами екстраверсії і нейротизму добре диференціюються два типи невротичних розладів: істеричний невроз, який спостерігається у осіб холеричного темпераменту (нестабільні екстраверти) і невроз нав'язливих станів - у осіб меланхолічного темпераменту (нестабільні інтроверти). Також ним були проведені численні фактор-аналітичні дослідження різних психологічних процесів - пам'яті, інтелекту, соціальних установок.
Незважаючи на те, що погляди Айзенка на інтроверсію і екстраверсію набули певного поширення, більш правильним було б уточнити термінологію і описані Айзенком типи темпераментів не пов'язувати з поняттями екстраверсії та інтроверсії в практичній психології.