Закон ефекту не є теорією. Це просто правило, що пояснює посилення поведінки. Коли ми підкріплюємо реакцію і спостерігаємо за змінами її частоти, можна легко описати те, що сталося, в об'єктивних термінах. Але при поясненні того, чому це сталося, необхідно звернутися до теорії. Чому підкріплення підкріплює? Одна з теорій стверджує, що організм повторює реакцію, тому що він знаходить, що його слідства «приємні» або «приносять задоволення». Але в якому розумінні це є поясненням природної науки? Такі характеристики, як «приємний» або такий, що «приносить задоволення», ймовірно, не належать до фізичних властивостей того, що підкріплює, оскільки фізична наука не використовує ні ці терміни, ні будь-які інші їх еквіваленти. Терміни повинні характеризувати певний вплив на організм, але чи можна його визначити таким чином, щоб він був придатним для пояснення підкріплення?
Іноді вважають, що річ є приємною, якщо він прагне до неї або зберігає її, і вона вважається неприємною, якщо він уникає або відкидає її. Зроблено багато спроб знайти об'єктивне визначення, але всі вони вразливі для критики: визначена поведінка може бути просто ще одним продуктом ефекту підкріплення. Твердження, що стимул приємний, тому що організм прагне наблизитися до нього або утримати його, може бути ще одним способом вираження того, що стимул підкріпив поведінку «наближення» або «утримання». Замість того щоб визначати ефект підкріплення з точки зору його впливу на поведінку загалом, ми просто визначили відомий нам вид поведінки, який майже з неминучістю підкріплювався і, отже, в загальному є придатним в якості індикатора сили підкріплення. Якщо продовжувати стверджувати, що стимул підкріплює тому, що він приємний, тоді те, що висувається як пояснення, що включає два ефекти, насправді є зайвим описом одного з них.
Альтернативний підхід до опису характеристик «приємний» і «неприємний» (або такий, що «приносить задоволення» і «дратує») полягає в тому, що випробуваного запитують, що він відчуває, коли має справу з певними подіями. Це передбачає, що підкріплення має два ефекти: підсилює поведінку і породжує «почуття» і що одне є функцією іншого. Але функціональні відносини можна розглянути і в іншій площині. Коли людина повідомляє, що подія приємна, вона може просто мати на увазі, що це така подія, яка підкріплює її або по відношенню до якої вона виявляє в собі тенденцію прагнути, рухатися, так як вона підкріплює такий рух. Далі ми побачимо, що людина могла б і не набувати вербальні реакції, що вказують на її відчуття задоволення, якби подібний феномен не мав би місця. У будь-якому випадку сам випробовуваний не отримує переваг, фіксуючи таким чином свої спостереження. Суб'єктивні судження про задоволення або задоволення, породжувані стимулами, як правило, ненадійні і нестійкі. Як підкреслюється в теорії несвідомого, ми не можемо давати самовідрахунок про всі події, які проявляють себе як підкріплюючі нас, або ми можемо повідомити про те, що вступає в пряме протиріччя з об'єктивними спостереженнями; також ми можемо назвати неприємною подію, яка насправді підкріплює. Приклади такої аномалії варіюють від мазохізму до мучеництва.
Іноді стверджують, що підкріплення виявляється ефективним тому, що воно редукує стан депривації. В даному випадку має місце принаймні побічний ефект, який не слід плутати з самим підкріпленням. Очевидно, що депривація має велике значення для оперантного обумовлювання. У наших експериментах ми маємо справу з голодним голубом і по-іншому не можемо продемонструвати oneрантне обумовлення. Чим голодніший птах, тим частіше він реагує в результаті підкріплення. Але, незважаючи на цей зв'язок, неправильно було б вважати, що підкріплення завжди редукує депривацію. Обумовлення може наступати насамперед будь-якої значної зміни в депривації, вимірюваної іншими способами.
Зв'язок між насиченням і підкріпленням слід шукати в процесі еволюції. Навряд чи можна залишити без уваги той факт, що первинні підкріплення відіграють величезну біологічну роль. Їжа, вода, сексуальний контакт і уникнення болю явно пов'язані з благополуччям організму. Кірвід, який підкріплюється такими подіями, набуває вищою мірою ефективної поведінки. Також біологічно значущою є та обставина, згідно з якою поведінка, породжувана певним підкріпленням, з більшою ймовірністю з'являється в стані депривації. Таким чином, важливим є не тільки те, що будь-яка поведінка, яка призводить до прийому їжі, має стати важливою частиною поведінкового репертуару, але і те, що ця поведінка виявляється особливо сильною, коли організм голодний. Ці дві особливості організму, мабуть, визначають те, що організм може підкріплюватися специфічними способами і що результат буде спостерігатися в релевантних умовах депривації.
Деякі форми стимуляції отримують позитивне підкріплення, хоча вони не викликають поведінки, що має біологічне значення. Дитина підкріплюється не тільки їжею, а й дзвоном дзвіночка або блиском яскравого предмета. Поведінка, яка постійно слідує за цими стимулами, характеризується збільшенням ймовірності. Важко, а може бути і неможливо простежити ці ефекти підкріплення в історії обумовлювання. Пізніше ми можемо виявити, що того ж самого іда підкріплюють звучання оркестру або барвистий спектакль. В даному випадку ще важче переконатися в тому, що ефект підкріплення не обумовлений. Однак можна стверджувати, що здатність отримати підкріплення з середовища за допомогою будь-якого зворотного зв'язку була б біологічним досягненням, оскільки вона готувала б організм до успішного управління середовищем, перш ніж сформується даний стан депривації. Коли організм породжує тактильний зворотний зв'язок, наприклад, відчуття текстури матеріалу або поверхні скульптури, обумовлення зазвичай розглядається як результат сексуального підкріплення навіть тоді, коли стимульована область за функцією не є первинно-сексуальною. У зв'язку з цим хотілося б припустити, що інші форми стимуляції, продуковані поведінкою, так само пов'язані з біологічно значущими подіями.
Коли середовище змінюється, тоді здатність отримувати підкріплення даною подією з біологічної точки зору може розглядатися як недолік. Цукор є дуже рясним підкріпленням для більшості представників людського роду, про що свідчить величезна кількість прилавків для продажу солодощів. У цьому відношенні його ефект набагато перевершує біологічну потребу в ньому в наші дні.
Цього не було до того, як цукор став вирощуватися і вироблятися у великій кількості. Кілька сот років тому сильний підкріплюючий ефект цукру, ймовірно, був виправданий. Середовище змінилося, але генетичні можливості організму залишилися на колишньому рівні. Секс є ще одним прикладом. В даний час сильний ефект сексуального контакту не є перевагою організму, але нам немає необхідності повертатися на багато років назад, для того щоб виявити умови голоду та епідемій, при яких сила сексуального підкріплення була виправдана. Пояснення сили підкріплення біологією організму можна продовжувати до тих пір, поки ми будемо говорити про те, чому та чи інша подія підкріплює. Для функціонального аналізу таке пояснення, ймовірно, нічого не дасть, оскільки воно не дає ніяких способів ідентифікації підкріплюючих стимулів, перш ніж ми не випробуємо його підкріплюючого впливу на організм. Отже, ми повинні задовольнятися поясненням з точки зору впливу стимулів на поведінку.