Три комунікативні кити
Спілкування має вкрай високу ступінь важливості в російській культурі. Мало того, цієї концепції немає в західно-європейських мовах - communication має дещо іншу кіннотацію. Ймовірно, це пов'язано з іншою типовою російською національною особливістю - соборністю.
Соборність обертається відсутністю поняття приватності (privacy) і можливістю будь-якій сусідській бабусі втрутитися і висловити вам все, що вона думає з приводу вашого одягу, манер і виховання ваших дітей. З тієї ж опери поняття «громадськість», «колектив», відсутні на Заході. «Думка колективу», «не відокремлюватися від колективу», «а що люди скажуть?» - соборність у чистому вигляді.
З іншого боку, вам скажуть, якщо у вас стирчить ярличок, розв'язався шнурок, забризкані штани або порваний пакет з продуктами. А також - помигають фарами на дорозі, щоб попередити про ДІБДР і врятувати від штрафу. Тут же - неприйняття «стукачів», «щурів».
Третій «кит» російської комунікативної поведінки - припис щирості і душевності. Воно, по-моєму, добре вписується в перші два - чим «колективніші» люди, тим більше вони повинні спілкуватися, і тим вище вимоги до щирості. «Душевність - це прагнення і здатність до встановлення особистих відносин на будь-якому рівні соціальних відносин».
З негативних якостей характерні закононебереження і розуміння відповідальності переважно перед зовнішнім контролем (тому, я думаю, в російській мові немає англійського поняття commitment). Олександр I: «У Росії таке злодійство, що я боюся йти до дантиста - сяду в крісло, і вкрадуть щелепу...» Даль: «Російська людина не боїться хреста, а боїться песту».
Свобода ж частіше перетворюється на волю, якої теж немає прямого перекладу - вона дорівнює стихії, анархії, що хочеш, те й роби.
Міміка
Посмішка в російському спілкуванні не є обов'язковим атрибутом ввічливості. На Заході чим більше посміхається людина, тим вона більше проявляє ввічливості. У традиційно російському спілкуванні пріоритет - вимозі щирості. Посмішка у росіян демонструє особисте розташування до іншої людини, яке, природно, не поширюється на всіх. Тому якщо людина посміхається не від душі, це викликає неприйняття. «Чергова посмішка» має негативну кіннотацію. Дослідники називають це «феноменом побутової неусміхненості».
"Посмішка обслуговуючого персоналу при виконанні службових обов'язків у Росії була відсутня завжди - приказники, продавці, офіціанти, слуги були ввічливі, попереджувальні, але не посміхалися. "У російській мові є унікальна приказка, відсутня в інших мовах" Сміх без причини - ознака дурачини ". Логіку цієї приказки не можуть зрозуміти люди із західним мисленням ".
Так само «російська міміка відображає актуальний стан людини». Немає вимоги «тримати обличчя», «зберігати гідність». Те ж саме стосується і теми розмов - росіяни легко говорять про свої проблеми, розпитують співрозмовника про його, і на питання «як справи?» не піддається відповідати «погано».
До речі, ось ця сама особливість закріпила за російськими репутацію brooding - занадто багато думають про негативне. Що в цьому особливо цікаво - недавні дослідження Мічиганського університету показали, що незважаючи на цю особливість (а, може, і завдяки їй), росіяни менше, ніж американці схильні до депресії.
Жести
"В цілому, російські жести мають дещо більшу амплітуду, ніж західноєвропейські... Російська жестикуляція помітно виходить за межі персонального простору жестикулюючого, часто вторгаючись в персональний простір співрозмовника ".
"Контактність російської комунікативної культури незрівнянно вища, ніж на Заході. Вчитель може доторкатися до учнів. У розмові росіяни часто доторкаються до пензля співрозмовника, щоб привернути або повернути його уваги, до ліктя - щоб повідомити що-небудь секретне. З 15 жестів співчуття 14 включає торкання руки співрозмовника ". "Фізичний контакт з повними незнайомцями - анафема для американців - не турбує росіян... Це не є порушенням суверенітету особистості ".
«У російському спілкуванні використовується всього п'ять невербальних сигналів недружелюбності і понад 20 невербальних сигналів дружелюбності».
"Якщо фіни роблять 1 жест на годину, італійці 80, французи 120, мексиканці 180, то росіяни - 40. Таким чином, всупереч уявленню про росіян як про сильно жестикулюючу націю, росіяни жестикулюють досить помірно, проте їхні жести ширші за розмахом і емоційнішими ".
Дистанція
«Для російського спілкування характерна коротка дистанція, яка з точки зору європейських норм розглядається навіть як надкоротка». «Росіяни, запитуючи дорогу, можуть підійти до незнайомої людини дуже близько, ближче 25 см (англійці вважають, що російські жінки в такому випадку заграють з ними)».
"Категорія приватності виражена слабо - російське комунікативне мислення в широких межах допускає вторгнення в комунікативний простір іншої особистості - і у фізичному сенсі (дистанція, дотик, фізичний контакт) і в тематичному плані (в спілкуванні можуть бути порушені глибоко особисті питання). Можна стверджувати, що російській комунікативній свідомості притаманна концепція обмеженого комунікативного суверенітету - можна робити зауваження незнайомим, мирити незнайомих, втручатися в чужу розмову, звертатися з питанням до людей, "вішати свої проблеми" на інших тощо ".
Тематика спілкування
"Для російської людини пріоритетна розмова по душах. Іноземцю дуже важко пояснити, що це таке... Росіяни люблять виливати, навіть «вивертати» душу перед співрозмовником, не соромляться це робити, не соромляться розповісти про сокровенне; вони можуть вилити душу сторонньому, попутнику в поїзді ".
"Для російської лінгвокультурної спільності характерне негативне ставлення до світського спілкування. Сам вислів "світське спілкування" несе зазвичай у російському слововживанні деякий несхвальний відтінок - значить "несправжнє", офіційне, надумане, нещире ".
«У російському спілкуванні мало табу, дуже широке коло обговорюваних тем, особливо в порівнянні з комунікативною культурою Заходу».
«Російській людині в принципі потрібно знати більше, ніж необхідно для практичного життя - це дуже яскрава комунікативна риса російської людини...» Звідси - "стійка тенденція ставити співрозмовнику інтимні питання (в західному сенсі цього слова - т. д. глибоко особисті): про його зарплату, вік, сімейний стан, чи є у нього діти, а якщо ні - то чому... де він навчався, хто за професією, яка у нього квартира, чи живі батьки, їхнє здоров'я, місце проживання, джерело існування тощо. Російська може запитати, чи віруючий його співрозмовник, до якої конфесії належить, за кого голосував на минулих виборах або за кого збирається голосувати. Всі ці і подібні питання для західної комунікативної поведінки вважаються табуйованими, для російської ж - цілком природним проявом доброзичливого інтересу до подробиць життя співрозмовника, це форма демонстрації інтересу і уваги до співрозмовника ". Цим, як не дивно, росіяни близькі до греків.
"Для російської комунікативної культури нехарактерна безпроблемність побутового спілкування, властива Заходу. Росіянами в побуті, в домашніх розмовах обговорюються занадто серйозні з точки зору Заходу теми, причому таке обговорення можливе навіть в гостях, що особливо дивує іноземців ".
"Як казав Іван Карамазов: "Російські хлопчики, щойно познайомившись, засівши в кут в якомусь трактирі, відразу починають міркувати про світові питання, не інакше: чи є Бог, чи є безсмертя? А які в Бога не вірують, ну ті про соціалізм або про анархію заговорять, про переробку всього людства по новому штату ".
Конфліктність
"У російському спілкуванні традиційно велике місце займають суперечки. Російська людина любить сперечатися з найрізноманітніших питань, як приватних, так і загальних. Любов до суперечок з глобальних, філософських питань - яскрава риса російської комунікативної поведінки ".
"Російської людини часто цікавить суперечка не як засіб знаходження істини, а як розумова вправа, як форма емоційного, щирого спілкування один з одним. Саме тому в російській комунікативній культурі сперечаються настільки часто втрачають суперечки, легко відходять від початкової теми ".
При цьому абсолютно нехарактерно прагнення до компромісу або до того, щоб дати співрозмовнику зберегти обличчя. Безкомпромісність, конфліктність проявляється дуже яскраво, некомфортно, якщо «не доспорив, не зміг довести свою правоту». "Як сформулював цю якість англійський вчитель: «Російська завжди сперечається на перемогу». І навпаки, характеристика «безконфліктний», швидше, носить несхвальний відтінок, як «безхребетний», «непринциповий».
І разом з тим - конфлікти нечасто сприймаються особисто. Після довгої емоційної суперечки росіяни можуть зменшити тон і дружелюбно продовжити спілкування. Іноземців це дивує, «китайці після такого б рік один з одним не віталися».
Можлива також емоційна жестикуляція, допустимо підвищення голосу, різкий вираз заперечення "Ні за що! Ні в якому разі! " Хоча іноземцями це часто розглядається як сварка, грубість, (правда-правда, сама багато разів стикалася) для росіян це нерідко означає всього лише більшу емоційність спілкування, і не несе недоброзичливості або авторитарності по відношенню до співрозмовника.
Загалом, мені це у форумських дискусіях багато пояснює. А також - зрозуміло, що нав'язати одну лише посмішку або подібну зміну в поведінці складно, це не окрема зовнішня характеристика, вона вступає в протиріччя з величезним культурним пластом.
А ще - зрозуміло, чому одного лише правильного акценту недостатньо, щоб виглядати «своїм». Дистанція між співрозмовниками, розмах і частота жестів, де ці жести робляться - у обличчя/голови або на рівні грудей, мелодика і темп мови - все це видає «чужака».