Імунологи спробували домогтися ремісії у ВІЛ-інфікованих пацієнтів за допомогою коктейлю з двох противірусних антитіл. Ін'єкції антитіл дозволили учасникам випробування прожити 20 тижнів без стандартної противірусної терапії і ще кілька місяців - без лікування взагалі. Більшості випробовуваних після цього довелося повернутися до стандартної терапії, але у двох людей ремісія тривала не менше року. Роботу опубліковано в журналі.
Більшості ВІЛ-інфікованих людей - з тих, кому вчасно призначили лікування - вдається стримувати розмноження вірусу. Але для цього потрібно щодня приймати антиретровірусну терапію. Це незручно - пацієнт піддається ризику кожен раз, коли з якихось обставин пропускає таблетку або просто забуває про неї. Тому вчені шукають спосіб впоратися з вірусом якщо не раз і назавжди, то хоча б надовго. З профілактикою ВІЛ це частково вдалося - нещодавно в США схвалили профілактичний укол, який достатньо робити раз на два місяці. З ліками так поки не виходить.
Група лікарів та імунологів під керівництвом Мішеля Нуссенцвайга (Michel Nussenzweig) з Рокфеллерівського університету Нью-Йорка намагається домогтися довгострокового ефекту за допомогою антитіл. У 2018 році вони вже повідомили, що три ін'єкції антитіл (суміші з препаратів BNC117 і 10-1074) дозволили пацієнтам протриматися без таблеток в середньому п'ять місяців. Тепер та ж група відпрацювала новий протокол.
Випробовувані (всього 26 осіб) отримували вже сім ін'єкцій тієї ж пари антитіл, перші три з інтервалом в два тижні, потім ще чотири - з інтервалом в чотири тижні, 18 з них незабаром після першої ін'єкції перестали приймати антиретровірусні препарати. А дослідники час від часу вимірювали концентрацію вірусної РНК в їх крові - щоб відновити терапію, як тільки вірус почне розмножуватися знову. 76 відсотків учасників (13 осіб) змогли обходитися без таблеток протягом мінімум 20 тижнів, і в середньому 12 тижнів - без таблеток та ін'єкцій.
У двох учасників вірусне навантаження в крові не зросло за цілий рік спостережень. Один з них, як зазначають автори статті, був носієм генного варіанту, який пов'язаний з більш сприятливим перебігом ВІЛ-інфекції. Але цей учасник після першого року вийшов з дослідження, і що з ним стало далі, невідомо. Зате другому, у якого ніяких «корисних» генних варіантів не знайшли, терапія не знадобилася і через два роки після початку випробування.
Крім того, дослідники спробували оцінити число латентних (тобто «сплячих») вірусів у клітинах пацієнтів. Цей резервуар складається з дефектних копій генів ВІЛ, які не здатні відтворюватися і формувати вірусну частинку, і цілих (інтактних) копій, які можуть перетворитися на заразні частинки, як тільки терапія припиниться. Виявилося, що число дефектних копій в учасників випробувань істотно не відрізняється від звичайного (у людей, які приймають звичайні таблетки, але не отримують антитіл). А ось інтактний резервуар скоротився - не сильно, але статистично значимо (p = 0,04).
Якби вдалося значно зменшити інтактний резервуар, можна було б говорити про те, що пацієнти якоюсь мірою вилікувалися від інфекції. У цьому ж експерименті більшості з них все-таки довелося протягом року повернутися до антиретровірусної терапії. Далі дослідникам належить з'ясувати, як саме антитіла впливають на інтактний резервуар і шукати спосіб скоротити його сильніше - можливо, якось поєднуючи антитіла з антиретровірусною терапією.
Ми вже розповідали про людей, яким вдалося позбутися ВІЛ на роки - правда, їх поки можна перерахувати по пальцях. Деяким з них допомогла пересадка кісткового мозку, ще одній жінці - переливання пуповинної крові, а ще дві жінки, судячи з усього, впоралися з вірусом самостійно - але поки невідомо, яким чином.