Приклади
Одна мама розповідає про те, як її рішення продовжувати грудне вигодовування після 6 місяців було зустрінуто батьками чоловіка. Коли сім'я збиралася разом зі своїми батьками, мати була змушена залишати кімнату в збентеженні того, що їй потрібно погодувати грудьми. Її засуджували і критикували. Вона сподівалася, що її оточують співчуваючі люди, готові підтримати її як маму, але ніхто не розумів її прагнення радіти зв'язку матері і дитини. Через її бажання більше піклуватися про дочку страждало взаєморозуміння між членами сім'ї.
(У годування в публічних місцях є свої проблеми. Власники ресторанів просили її піти із залу в підсобне приміщення або навіть годувати в туалеті. Це вимагало хоробрості, але, зрештою, вона стала досить впевненою у своїй правоті, щоб годувати скрізь, ставлячи на перше місце потреби себе і дитини. Вона прийняла тверде рішення, що люди навколо неї самі відповідають за свої упередження. І хоча вона почувалася сильніше, косі погляди не перестали тиснути на неї.)
Інша мати описує реакцію своєї родини на годування дворічки, як одну з найпринизливіших ситуацій у її житті. Фактично, в будинку її батьків встановилася заборона на грудне годування під гаслами: «не роби цього в нашій присутності!», «не за столом!», «Йдіть в іншу кімнату!». Особливо боляче, за словами жінки, було те, що, люди, які дивилися з огидою на її груди, були членами її сім'ї. Вони звинувачували її в слабкості і в тому, що вона дозволяє дитині маніпулювати собою. Почуття повної відчуженості переслідували її. У якийсь момент сім'я стала активно втручатися в її стосунки з дитиною. Свекруха, залишившись наодинці з дитиною, сказала, що їй більше не дозволено їсти з маминих грудей. Малюк повернувся додому в сльозах, відмовляючись більше їздити до бабусь-дідусів.
Спільний сон теж може стати предметом презирства. Пара, яка ділила своє ліжко з дитиною до 4 років, приховувала це, оскільки їхні друзі нерідко висміювали подібну поведінку батьків. Злісні передбачення сипалися з усіх боків: «Ви розстите нахлібника за своєю спиною!», «Він тепер до кінця життя буде спати з вами!». Старше покоління було абсолютно непохитним - жоден не схвалив спільний сон. Дивно, але і серед ровесників їх практично ніхто не розумів. Найбільше приводив у замішання напір сторонніх спостерігачів. Деякі люди просто вибухали в обуренні, ніби відбувалася якась кричуща несправедливість. Створювалося відчуття, що рішення пари вийти в цьому питанні за рамки неписаних норм особисто ображало всіх оточуючих...
Інший лікар наполягав на тому, щоб вона відшлепала дитину і змусила її сидіти спокійно, тому що той, граючись, бігав по кабінету. Хлопчик нічого не чіпав, але його активність була неприємна лікарю, прихильнику дисципліни. І хоча мама відмовилася шльопати дитину, вона була занадто шокована і залякана, щоб заперечити. Такий досвід не може не зробити обережнішим у виборі лікарів.
Мені часто доводиться чути стогони батьків, що вони відчувають неприязнь до методу «контрольованого плачу» та інших схожих методик, що вимагають ігнорувати плач дитини. Матері дзвонять мені і розповідають, якими самотніми і приниженими вони себе почувають у компанії інших матерів, коли вони не можуть змусити себе залишити засипати дитину, яка плаче. Здається, що це така мода - радити батькам, що вони повинні культивувати в собі черствість, щоб протистояти плачу дитини, якій потрібна увага. Тоді як підійти до дитини розцінюється, як «прогинання» під неї або як «слабкість характеру».
Безперестанки від родичів про те, як дитина спить вночі, призвели до того, що вона відчувала себе абсолютно неспроможною в ролі матері. Вона стала болісно ставитися до того, що інші цікавляться, настільки легким або складним робить їй життя дитина. Це ввело її в депресію. «Здається, що абсолютно нікому не цікаво, чи щаслива вона дитина, як вона розвивається і спілкується», каже вона. Відчуваючи, що світ навколо очікує від її дитини бути чемпіоном зі сну, вона стала брехати про сон малятка.