Для терапевтичних цілей використовуються, як правило, надземні частини цієї рослини. Щоб вони змогли надати належний лікувальний вплив, збирати їх слід до часу цвітіння страстоцвіту, після чого ретельно висушити їх. Слід зазначити, що ця рослина увібрала в себе численні корисні речовини, серед яких кумарин, алкалоїди, флавоноїди, мальтол, умбелліферон і багато інших. У традиційній медицині препарати, до складу яких входить страстоцвіт, використовуються для лікування як епілепсії, так і безсоння, правця, надмірної збудженості і нервозності. Досить часто медикаменти застосовуються і для боротьби з серцевими неврозами, лабільним кров'яним тиском, нестабільністю кровообігу. Дуже ефективно ця рослина в боротьбі з безсонням у поєднанні з хмелем, валеріаною або звіробоєм. У боротьбі з безсонням можна використовувати і спеціальний чай з цієї рослини, який можна приготувати самостійно в домашніх умовах. Рецепт його приготування досить простий: необхідно взяти одну чайну ложку трави цієї рослини і запарити її в ста п'ятдесяти мілілітрах кип'яченої води. Через десять хвилин засіб потрібно буде процедити і приймати його в кількості однієї чашки за тридцять мнуть перед відходом до сну. Існує й інший спосіб боротьби з безсонням за допомогою цієї рослини. В даному випадку потрібно взяти по тридцять мілілітрів настоянки валеріани і страстоцвіту, а також п'ять мілілітрів настоянки померанця. Всі настоянки змішуємо і приймаємо по одній чайній ложці даної мікстури, розведеної з водою, за шістдесят хвилин до сну. Якщо і це не допоможе, тоді обов'язково проконсультуйтеся у невролога.

На сьогоднішній день існують спеціальні тести, що застосовуються для виявлення синдрому Жильбера, які були розроблені вченими відносно недавно. За допомогою до них звертаються тільки в тому випадку, коли необхідно уточнити результати спеціальних лабораторних досліджень, за допомогою яких на всі сто відсотків діагноз поставити не вдалося. Тест з голодуванням. У разі наявності даної патології голодування значно впливає на збільшення числа білірубіну в сироватці. Якщо хворому вдасться нічого не їсти протягом сорока восьми годин, тоді при даній патології кількість непрямого білірубіну в його крові збільшиться приблизно в два - три. Виявити таке сильне збільшення даного пігменту вдається на голодний шлунок через дві доби голодування. У разі якщо у людини буде відзначено її збільшення на п'ятдесят - сто відсотків, тоді пробу можна вважати позитивною. Таке ж збільшення числа даного пігменту можливе і при хронічних патологіях печінки, а також при гемолізі. Проба з нікотиновою кислотою. У даному випадку хворому внутрішньовенно вводять п'ятдесят міліграм нікотинової кислоти, якій властиво підвищувати кількість некон'югованого білірубіну в крові хворого приблизно в два - три рази буквально за три години. Даний факт пояснюється посиленням осмотичної стійкості еритроцитів, а також посиленням вироблення білірубіну в селезінці. Позитивний результат при проведенні даної проби може бути відзначений також і при деяких інших патологіях. Проба з фенобарбіталом. Використання фенобарбіталу в кількості трьох міліграм на добу протягом п'яти днів у разі наявності синдрому Жильбера сприяє зниженню кількості білірубіну в крові. Рифампициновый тест. Після того як хворому даною патологією буде введено дев'ятсот міліграм рифампіцину, у нього тут же буде відзначено підвищення рівня білірубіну в крові. Введення радіоактивного ізотопу хрому. Використовується для виявлення тривалості життя еритроцитів. У шістдесяти відсотків хворих на цю патологію відзначається посилене вироблення еритроцитів у галузі печінки. Тонкошарова хроматографія. Даний додатковий метод діагностики синдрому Жильбера дає можливість встановити підвищення співвідношення моноглюкуроніда білірубіну до глюкуроніду. Оцінка кліренсу лікарських засобів. Практично в тридцяти відсотках випадків дане захворювання супроводжується порушенням кліренсу вільних жирних кислот, бромсульфофталеїну, а також індоціанину зеленого. Сила порушень кліренсу парацетамолу є досить різноманітною. Часом метаболізм даного медикаменту залишається колишнім.

Синдром Жильбера є спадковою патологією, що супроводжується постійним або періодичним збільшенням кількості білірубіну в крові хворого, жовтяницею, а також іншими далеко не найприємнішими симптомами. Слід зазначити, що дане захворювання не прийнято вважати небезпечним, так що особливого курсу терапії воно не передбачає. Що стосується причин, що сприяють розвитку даної недуги, то це, як правило, брак особливого ферменту печінки, який бере невід'ємну участь у процесі обміну білірубіну. Надмірна кількість білірубіну при даному захворюванні спостерігається в крові з перших днів життя немовляти. При всьому при цьому жовтяниця може розвинутися у новонародженого і з інших причин, саме тому синдром Жильбера відразу ж після народження малюка вдається виявити далеко не завжди. Якщо говорити про ознаки, які спостерігаються при даній патології, то вони практично завжди видозмінюються. Особливо сильно симптоми даної патології дають про себе знати під час голодування, надмірного заняття спортом, на тлі вживання надмірної кількості спиртних напоїв, вірусних недуг, використання тих чи інших фармацевтичних засобів. До числа основних симптомів даної недуги можна віднести як надмірну стомлюваність, так і жовтушність кожного покриву і склер очей, больові відчуття в області правого підребер'я, а також відчуття дискомфорту і загальну слабкість. Виникнення даної патології при вагітності особливо лякати майбутню матусю не повинно, оскільки в більшості випадків дане захворювання не робить негативного впливу на розвиток і зростання плоду. Говорячи про діагностику синдрому Жильбера, відразу ж варто відзначити, що виявити дану патологію вдається за рахунок проби з фенобарбіталом. Особливого курсу терапії не потрібно. Найголовнішим правилом у боротьбі з цією недугою прийнято вважати дотримання здорового способу життя. Хворому слід відмовитися не тільки від спиртних напоїв, а й від надмірних фізичних навантажень, а також жирної їжі. Тільки час від часу фахівці можуть призначити таким хворим деякі лікарські препарати.

Найбільш небезпечними з точки зору провокування алергії є дерева, які досвідляються за допомогою вітру (анемофільні), адже самою природою передбачені особливі якості пилку таких дерев: вона покрита щільною оболонкою, що оберігає від руйнування і дуже дрібна. До того ж, подібні дерева виробляють дуже багато пилку, як би про запас, з урахуванням того, що велика частина пилку буде просто рознесена по землі. Переважна кількість дикорослих, лісових дерев, є анемофільними. Цвітуть вони, найчастіше, ще до того як випускають листя. Дуже часто квіти їх зібрані в суцвіття-сережки. Як дерева, що провокують алергію, слід згадати вільху, ліщину, березу, вербу, тополю, ясен, мляв, клен, 1916, липу, акацію, грецький горіх. Різні дерева становлять різну небезпеку для алергіків. Деякі дерева цвітуть довше - вони частіше волають алергію. Та й кількість пилку дерева виділяють різне. Найчастіше люди, які проживають в одному регіоні, мають алергію на якийсь певний вид пилку дерев. Крім цього слід знати, що пилок кожного дерева викликає виробництво певних видів антигенів, які не «реагують» на пилок інших видів рослин. Епізоди алергії на пилок дерев зазвичай досить швидкоплинні, оскільки цвітіння цих рослин недовготривале. Дерева ж, запеклі комахами не становлять такої великої загрози для людей, які страждають на алергію, оскільки кількість її не така велика. До подібних дерев (ентомофільних) належать майже всі декоративні деревні рослини і плодові дерева.