Найперші підозри щодо наявності синдрому Жильбера можуть виникнути у людей, вік яких варіює в межах дванадцяти до тридцяти років у тому випадку, якщо у них час від часу відзначаються ознаки жовтяниці різної інтенсивності. Даного роду ознаки жовтяниці найчастіше дають про себе знати в результаті зневоднення організму, надмірних фізичних або емоційних навантажень, на тлі менструації, неправильного харчування, інфекційного процесу і так далі. Особливу увагу в даному випадку варто приділити не тільки віку хворого, але ще й його підлозі, а також наявності таких же ознак у когось із близьких родичів. Не варто забувати про те, що ця патологія передається у спадок. Які лабораторні методи діагностики синдрому Жильбера? Почнемо із загального аналізу крові. Цей метод дослідження використовується частіше за всі інші. При наявності даної патології цілком можливе збільшення рівня гемоглобіну більше 160 г/л, розвиток ретикулоцитозу, а також зменшення осмотичної стійкості еритроцитів. Крім загального аналізу крові використовується також біохімічний аналіз крові. Явною ознакою цієї патології прийнято вважати некон'юговану гіпербілірубінемію, що супроводжується переважанням непрямої фракції. Кількість прямого білірубіну в таких випадках становить менше двадцяти відсотків. У сироватки крові хворих цим синдромом відзначається 2-5 мг/дл білірубіну. Часом його кількість досягає 6 мг/дл. Особливо часто таке збільшення відзначається в момент інфекційних патологій, в результаті травм або надмірного вживання спиртних напоїв. У нормальному стані рівень даного пігменту не повинен перевищувати 3 мг/дл. Відразу ж звернемо увагу читачів на той факт, що не завжди при даному захворюванні відзначаються різкі стрибки збільшення рівня білірубіну. Деколи може позначатися також надмірна активність лужної фосфатази. За допомогою біохімічного аналізу крові вдається встановити також кількість загального білка, холестерину, білкових фракцій тощо. При цьому захворюванні активність лактатдегідрогенази залишається в нормі. Генетичне тестування - ще один метод діагностики синдрому Жильбера. В даному випадку використовується метод полімеразної ланцюгової реакції. За допомогою ультразвукової холецистографії вдається встановити дискінезію жовчного міхура. Відразу ж відзначимо, що приблизно в тридцяти відсотках випадків жовчний міхур продовжує працювати в своєму нормальному режимі. Дуоденальне зондування допомагає встановити зміни біохімічного складу жовчі, що відзначаються при розвитку даної патології. Біопсія печінки необхідна тільки в тих випадках, коли перераховані вище методи дослідження не дають можливості поставити воістину точний діагноз. Проводиться печінкова біопсія через шкіру. При цьому синдромі у хворих відзначається збільшення числа гранулоцитів у печінці, мікроскопічні тромби в жовчних протоках, скупчення лімфоцитів, набряклість і деякі інші зміни. Які саме дослідження потрібно буде пройти, Ви зможете дізнатися на консультації лікаря.

Синдром або хворобу Жильбера прийнято вважати доброякісною гіпербілірубінемією, тобто патологією, яка є наслідком генетичного порушення процесу білірубінового обміну. Дане захворювання супроводжується холестазом, змінами працездатності печінки, що перемежається жовтяницею, а також явними ознаками руйнування червоних кров'яних тілець. Дане захворювання дуже часто іменують також терміном «жовтяниця» і все тому, що головною його ознакою є жовтушність кожного покриву, а також слизових оболонок. Ще в двадцятому столітті вчені все ніяк не могли визначитися з назвою даного генетичного синдрому. Незважаючи на численні дискусії з цього приводу, цю недугу назвали на честь Августина Жильбера - французького терапевта, який став першою людиною, якій вдалося описати цю патологію. Що стосується діагностики даного захворювання, то в даному випадку особливо важливо виявлення в сироватки крові надмірної кількості білірубіну. Особливо швидко даний факт вдається виявити шляхом проведення проби з голодуванням. Хворому рекомендують не їсти протягом двох діб, після чого береться аналіз. Збільшення рівня білірубіну в сироватці крові вдвічі і більше прийнято вважати явною ознакою наявності синдрому Жильбера. Існують й інші діагностичні дослідження, які можуть бути використані в даному конкретному випадку. Це і комп'ютерна томографія печінки, і ультразвукове дослідження даного органу, і пункційна біопсія, і визначення ферментів печінки в крові, і так далі.

Синдром Жильбера прийнято вважати патологією печінки, яка в більшості випадків дає про себе знати в дитячому або юнацькому віці. Зовнішні ознаки даної патології особливої уваги не привертають. Вони можуть посилитися тільки на тлі якогось стану. Це може бути інфекційна патологія або надмірні фізичні навантаження. Дане захворювання супроводжується в найперше збільшенням кількості білірубіну в крові. Крім цього хворий може скаржитися на гіркоту в ротовій порожнині, відсутність апетиту, надмірну стомлюваність, випалювання тощо. Якщо говорити про причину збільшення рівня білірубіну, то в даному випадку всьому виною спадковий дефект. У боротьбі з цією патологією дуже важливо поставити точний діагноз, оскільки в іншому випадку курс терапії може виявитися неефективним. Які методи лікування синдрому Жильбера? Терапія цієї недуги не передбачає якогось особливого лікування. У разі посилення ознак жовтяниці, лікар прописує особливе щадне дієтичне харчування. В даному випадку можуть бути призначені ще й жовчогонні кошти, а також вітамінні комплекси. Дуже важливо, щоб хворий протягом усього курсу терапії суворо слідував усім правилам здорово способу життя. У жодному разі не можна вживати гостру і жирну їжу. Варто відмовитися і від надмірних фізичних навантажень. У момент ремісії дотримуватися особливої дієти не варто. При всьому при цьому продукти харчування слід вибирати з розумом. Так, наприклад, варто знизити до мінімуму кількість вживаних консервованих продуктів, а також продуктів, які важко засвоюються організмом. Зазначимо відразу ж, що синдрому Жильбера не властиво впливати на тривалість життя хворого, при всьому при цьому позбутися даної патології раз і назавжди ще нікому не вдавалося. Якщо людина має синдром Жильбера, їй необхідно регулярно приходити на консультацію лікаря і тоді все буде добре.

Вагітність - один з найприємніших і водночас непередбачуваних періодів у житті кожної представниці прекрасної статі. Насправді під час вагітності кожна жінка почувається більш вразливою і все тому, що протягом усіх дев'яти місяців вона несе відповідальність не тільки за своє здоров'я, а й за здоров'я свого малюка. Поза всяким сумнівом, кожна майбутня матуся мріє про те, щоб її дитина зростала і розвивалася нормально. Незважаючи на всі зусилля, які доводиться прикладати жінці, часом хід вагітності затьмарюють ті чи інші патології. Буває і так, що саме під час вагітності у жінки виявляють якусь генетичну недугу. Наскільки небезпечний синдром Жильбера під час вагітності? Насправді цей синдром сам по собі не несе абсолютно ніякої небезпеки ні для мами, ні для її дитини. Небезпека в даному випадку полягає в лікарських препаратах, які призначаються майбутньою матусі для полегшення її загального самопочуття. Саме фармацевтичні кошти можуть спровокувати передчасний викидень або вплинути на нормальний розвиток дитини. Саме тому всі препарати в боротьбі з ознаками синдрому Жильбера під час вагітності слід приймати в мінімальних дозуваннях. Звичайно ж, про це повинна знати кожна вагітна жінка. Саме тому займатися самолікуванням нікому не потрібно. Запишіться на консультацію фахівця, здайте всі необхідні аналізи і тоді лікар обов'язково пропише Вам щадне лікування, яке не передбачатиме використання гормональних препаратів. Таке лікування насправді існує, так що ризикувати зайвий раз не варто. Такого роду медикаменти також можуть допомогти відновити нормальну роботу яєчників.