Всі агресивні дії мають щось спільне. Як вважає більшість дослідників, метою агресивної поведінки завжди є навмисне заподіяння шкоди іншій людині. Ці дослідники по-різному формулюють свої визначення, але мають на увазі одну і ту ж ідею. Чудовим прикладом може послужити визначення агресії, запропоноване понад півстоліття тому групою вчених Єльського університету, керованою Джоном Доллардом і Нілом Міллером. У їхній класичній праці, присвяченій впливу фрустрації на агресію, остання визначається як «дія, метою якої є заподіяння шкоди іншому організму (або заміннику організму)» (Dollard, Miller, Doob, Mowrer & Sears, 1939, p. 11). Іншими словами, мета дії полягає в тому, щоб заподіяти шкоду. Агресор хоче завдати шкоди жертві агресії. Роберт Берон, інший добре відомий дослідник у цій галузі, формулює ту ж саму ідею в більш розробленому вигляді. Він визначає агресію як «будь-яку форму поведінки, спрямовану до мети заподіяння шкоди або заподіяння шкоди іншій живій суті, яка мотивована уникати такого звернення» (Baron, 1979, р. 7). Агресор розуміє, що надходить щодо жертви таким чином, що жертва явно проти подібного з нею поводження. Питання не в тому, чи розглядає суспільство в цілому таку поведінку як небажану. Головне - знання атакуючого про те, що жертва не хоче, щоб з нею гак надходили.

Більшість дослідників наполягають на тому, що справді адекватне визначення агресії має співвідноситися з наміром нападника. Однак, хоча майже всі теоретики згодні, що агресія - це навмисна дія, відсутнє загальне розуміння цілей, які переслідують агресори, коли прагнуть заподіяти шкоду іншим людям. Чи хочуть нападники головним чином завдати шкоди своїм жертвам або ж намагаються досягти ще якихось цілей? Це одне з головних питань наукового дослідження агресії, і вчені дають на нього різні відповіді.

Що таке агресія?

По всьому світу, у всіх верствах суспільства ми бачимо насильство. Тут і криваві зіткнення між бандами в найбідніших районах Лос-Анджелеса, і перестрілки в Детройті і Маямі, і пограбування в нью-йоркському Центральному парку, і вибухи бомб в Північній Ірландії, і вбивство прем'єр-міністра в Стокгольмі. Преса наповнена зведеннями про битви між християнами і мусульманами в спустошеному Бейруті, про євреїв, які воюють з палестинцями на окупованих територіях, про громадянські війни, які раз у раз спалахують в Африці. Акти насильства, з вигляду безпричинні, відбуваються майже всюди, знову і знову, день за днем і тиждень за тижнем.