У моєму, радянському дитинстві, хлопці нічим не відрізнялися від дівчаток. Ну, хіба, що, вони стрибати на фізкультурі за нормами ГТО повинні були вище. Ну, там, навчальну гранату на НВП кидати далі. Так, не плакати, як дівчата. А так, такі ж, як ми, дівчата. Ось я, стрибнула на лижах з трампліну, і встояла на ногах, а хлопчик носом по снігу проїхався. Ковзани? Одягаю на свою ногу 32-го розміру три вовняних шкарпетки, а на них дядькіни ковзани 38-го розміру, та ще й щитки вставлю, що б нога не вихлялася з боку в бік. Сповзу з зледенілого ґанку на четвереньках і до річки, і всього-то хвилин 30 ковиляти на ковзанах. Зате накатаюся, досхочу! Хокей? Так, будь ласка! Дайте тільки ключку! Футбол? Так, мене завжди в ворота ставили на Полянці, що б під ногами не плуталася, боляче маленька, ще затопчуть. Велосипед? Під рамку влізу і якось їду, ну і що, що він важить стільки ж, скільки я сама. Кататися на крижинах? Та нас з подружкою, мало не віднесло у весняну річку, в льодохід. На човні кататися, гребти - легко. Вибуховий пакет зробити? Так, що тут складного, карбід кинути в пляшку з водою. Кинути в кущі і чекай, коли бабахне! Лазити по деревах? Так, я можна сказати, на них півдня проводила, будиночки будувала. А риболовля, а хробаків накопати або струмочників наловити? Та я і ловила риби завжди більше хлопчаків! А волейбол? Та я з одним вчителем фізкультури на одному боці сітки, і цілою командою 10-ти класників на іншому боці, впоралася.