Фізіолог за освітою і лікар за професією, Монтессорі прийшла до своєї системи виховання після багаторічного вивчення дитячого організму і тривалої педагогічної практики з ненормальними і відсталими дітьми. Учениця Сегена та Ітара, лікарів-педагогів, які розробили методи виховання дефективних дітей, Монтессорі, як вона сама каже, прийшла до думки застосувати ці прийоми виховання, що дали настільки блискучі результати, і до нормальних дітей. Вона звертає абсолютно виняткову увагу на гігієну дитини, ставить виховательці в обов'язок ретельно стежити за розвитком її психофізичного організму; антропометр (педометр), ваги та інші прилади антропологічного дослідження дитини є необхідною приналежністю «Будинку дитини». Свій метод Монтессорі називає методом «наукової педагогіки» саме тому, що він весь заснований, на її думку, на фізіології та психології. Це - «експериментальна педагогіка». Монтесорі готова навіть назвати її медичною педагогікою, так нерозривно пов'язані в її системі медицина, як сукупність наук про життя людського організму, з педагогікою. І в другому відношенні Монтессорі рішуче протистоїть правовірному фребелізму. Якщо Фребель на дитячий садок дивився переважно як на школу матерів, то Монтессорі, не відкидаючи і цієї функції «Будинку дитини», бачить у ньому вже виразно заміну сімейного виховання. <... > Замінюючи сім'ю, «Будинок дитини» не відокремлює дітей від батьків, але як би «соціалізує» сім'ю. Звідси життєво-практичний характер, на якому наполягає Монтессорі в протилежність правовірному фребелізму. Одне з головних завдань свого виховання Монтессорі бачить у підготовці дітей до життя, вони повинні навчитися самі одягатися, вмиватися, накривати на стіл, їсти частково готувати, мити посуд, прибирати кімнату, кожна дитина повинна вміти прибрати свої іграшки, діти повинні по можливості обходитися без допомоги дорослих, щоб стати самостійними. «Будинок дитини» має підготувати дітей до школи, забезпечити їх тими навичками та зменшеннями, які необхідні для самостійної шкільної роботи, зокрема, навчити їх читанню та письму.

Пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог цього суспільства і з власними потребами, мотивами та інтересами. Процес активного пристосування Севастополя до умов соціального середовища називається соціальною адаптацією. Остання здійснюється шляхом засвоєння уявлень про норми і цінності цього суспільства (як у широкому сенсі, так і стосовно найближчого соціального оточення - громадської групи, трудового колективу, сім'ї). Основні прояви соціальної адаптації - взаємодія (у т. ч. спілкування) людини з оточуючими людьми та її активна діяльність. Найважливішим засобом досягнення успішної соціальної адаптації є загальна освіта та виховання, а також трудова та професійна підготовка.

Деякі емоції можна, хоча і досить умовно, віднести до вроджених: вроджена реакція страху висоти, гучних звуків, змій, проте основний обсяг емоційного життя складають не вони, а емоції придбані, вивчені, соціальні емоції. Ці придбані емоції також досить умовно, але можна розділити на дві дуже великі групи: емоції дитячої культури та емоції дорослої культури.

Дитина-вовк з Аверона