Відповідно до підходу, якого я намагаюся дотримуватися протягом всієї цієї книги, видається, що застосування насильства в сім'ї значною мірою є емоційною реакцією на ситуацію, яку людина сприймає як виниклу в результаті порушення сформованого порядку. Воно багато в чому подібне із застосуванням насильства поза домом. Будь-який повний і точний звіт про агресивну поведінку в сім'ї повинен враховувати емоційні реакції, які є джерелом агресивного збудження, а також особливості людей, схильних до відповідних агресивних дій. Я почну наступний розділ з опису особливостей характеру людей, схильних до нападу на інших членів сім'ї, оскільки цій темі приділяють велику увагу багато дослідників.

Отже, перед більшою частиною дослідників вже не стоїть питання про те, чи підвищують повідомлення в ЗМІ, що містять інформацію про насильство, ймовірність того, що надалі рівень агресії зросте. Але виникає інше питання: коли і чому цей ефект має місце. До нього ми і звернемося. Ви побачите, що не всі «агресивні» фільми однакові і що тільки окремі агресивні сцени здатні мати наслідок. Фактично деякі зображення насильства можуть навіть послабити порив глядачів напасти на своїх ворогів. Нижче ми виділимо умови, що обмежують шкідливі впливи сцен насильства, а також представимо теоретичний аналіз медіа-ефектів, який одночасно є спробою пояснити винятки і допоможе зрозуміти як природу злочинів-імітацій, так і впливу сцен насильства в художньому кіно. Через нестачу місця ми не зможемо познайомити вас з багатьма цікавими і важливими експериментами, тому наш огляд досліджень буде дуже вибірковим.

Обговорюючи експеримент Тернера-Лейтона, ми торкнулися серйозної проблеми, яку слід сформулювати точніше: у людей, які спостерігають сцени насильства, не виникнуть агресивні думки і схильності, якщо вони не інтерпретують побачені дії як агресивні. Іншими словами, агресія активізується, якщо глядачі спочатку думають, що бачать людей, які навмисно намагаються поранити або вбити один одного.

Злочини-імітації: заразність насильства